Ностальгія за Ющенком: усі шкодуватимуть за президентом, якого вдалося спокійно переобрати

Ще не встиг нинішній президент передати повноваження своєму наступнику, як прийшло усвідомлення того, що ми ще пошкодуємо за ним. Не вірите? Та подивіться лише на тих, хто вийшов у другий тур. А якщо врахувати, що наші люди взагалі схильні ідеалізувати минуле...

Про те, що колись порядок був: Богдан МАЛИНОВСЬКИЙ

Якось наприкінці 90-х Михайло Горинь повів мову про те, що навіть у Галичині доводиться чути жалі за радянськими часами. Часи справді були важкі. Але пан Михайло відзначив психологічну рису - його батько в свої часи так само нарікав на „совітів” і з ностальгією згадував, як було за Польщі.

А коли „совєтів” у Галичині ще не було, то не раз чув, як його дід лаяв поляків і хвалив життя за Австрії.

Цю розмову я згадав, коли від людей, котрі виходили на Майдан, почув, як вони сумують за Кучмою. За тим самим, у якого під кінець правління рейтинг становив 4%.

Ющенко прогнозовано провалився на президентських виборах, набравши не набагато більше.

Столичні чиновники ще не раз згадають Ющенка, за якого було не обов’язково бути вихідцем з його рідної області, щоб пробитися нагору. Так само і чиновники в областях, якщо наступний президент обсаджуватиме своїми земляками всі керівні посади на місцях – в адміністраціях, у податкових, у міліції, в прокуратурі і санстанції тощо.

Начальники різних рівнів тужитимуть за президентом, при якому можна було спокійно „косити капусту” - без чіткого плану відрахувань „нагору”. Особливо щемливо згадуватимуть правління президента-теревені, коли виберуть ВОНУ, яка змушуватиме їх стрімголов бігати зі сторони в сторону, «героїчно ліквідуючи» то кризи, то провали, викликані самодурством.

Щемливо згадуватимуться поучання і філософствування Ющенка і за президента, який запросто може дати по печінці.

Підприємці як „золотий вік” згадуватимуть президента, при якому можна було спокійно жити й багатіти, лише домовившись із контролюючими органами.

І вже навіть не важливо, хто його змінить. Чи та, котра ще за часів свого прем’єрства затикала дірки в бюджеті, затримуючи відшкодування ПДВ експортерам і змушуючи підприємства сплачувати податки зі збитків. Чи той, за прем’єрства якого підприємців змушували сплачувати податки наперед і доводили до підприємств суму внесків до партійної каси.

Литимуть вони сльози за президентом, при якому можна було виграти будь-який тендер, тільки домовившись із відповідними людьми – якщо при новому президенті тендери виграватимуть винятково підприємства з його рідної області або які належать його однопартійцям.

Ностальгуватимуть за Ющенком і випускники та їхні батьки, адже за його президентства було запроваджене незалежне тестування, яким не задоволені обидва нинішні кандидати.

Судді незлим тихим словом згадуватимуть президента, за якого можна було, не криючись, брати хабарі, якщо при новому президенті доведеться судити так само криво, але лише „за страх”.

Журналісти і власники видань засумують за президентом, при якому можна було за гроші і без писати все, що заманеться, якщо при новому президенті за будь-який критичний матеріал у його бік на видання подаватимуть у суд .

А ще більше, якщо за нового президента закриватимуть видання, примушуватимуть працювати за темниками і цензурувати усякі критичні матеріали стосовно влади.

Навіть недолугі фіглярі з „95-го кварталу” пожалкують за президентом, над яким можна було безкарно збиткуватися, якщо при новому президенті доведеться переключитися винятково на опозицію, а також на Америку, Євросоюз і НАТО.

Футбольні судді шкодуватимуть за президентом, при якому можна було судити за хабарі, якщо за наступного голови держави доведеться підсуджувати одній команді, тільки щоб „цеглина на голову не впала”.

Бюджетникам не раз доведеться пошкодувати за спокійним, незлобивим президентом, який витрачав бюджетні гроші на музеї пам’ятники, а не роздавав їх «своїм» компаніям під виглядом допомоги в часи кризи.

Варто тільки уявити президента, яка на ліво і направо роздає не тільки мільярди з держбюджету, а й залазячи в кишеню до Нацбанку і навіть до приватних фірм. Або президента – бєспрєдєльщика і кидалу.

І будь-хто пошкодує за президентом, який терпів, захищав, а потім звільняв своїх „любих друзів”, причому по другому-третьому колу. Це якщо новий президент не здаватиме своїх, і якщо ті навіть скоять вбивство, виставлятиме убитих нападниками, а убивць – жертвами, яким довелося захищатися.

Тверезо мислячі громадяни незалежно від політичної орієнтації можуть не раз пошкодувати за президентом, який чітко говорив про свою мету (Україні потрібно в НАТО). Особливо, якщо новий президент у Росії говоритиме одне, на Заході – друге, в Україні – третє, а робитиме взагалі четверте.

Так само вони пошкодують за президентом, який вперто відмовлявся продавати газотранспортну систему. Якщо новий президент її продасть чи взагалі подарує росіянам. Хоч не хоч, пошкодуєш за президентом, який займав жорстку позицію щодо Росії, якщо новий робитиме їй шикарні „подарунки” в вигляді безкоштовного (майже) базування флоту „на вічні часи”. І добре, якщо тільки флоту.

Врешті, геть усі можуть пошкодувати за президентом, якого вдалося спокійно переобрати. Для цього потрібно лише, щоб нового президента можна було з його посади хіба вперед ногами винести, щоб він перекроював під себе Конституцію, закони, фальсифіковував вибори, організовував референдуми „з-під палиці”.

Бо що-що, а переобирати владу українці люблять. Кілька разів намагалися переобрати самого Хмельницького. Тож не варто сподіватися, що українці раптом відмовлять собі в такому задоволенні. І назагал все буде добре, якщо заради цього їм не доведеться виходити на майдани або, не дай Боже, братися за зброю.

Будь-хто пошкодує за все ще чинним президентом, якщо челядь його наступника збиватиме людей і при цьому говоритиме, що вони самі кинулись під колеса.

Будь-хто пошкодує за президентом, якщо оточення наступного заявлятиме, що якусь мову (без різниці, хоч чукотську) треба залишити тільки для фольклору і анекдотів?

І вже напевне пошкодуєш за президентом, чий син-оболтус любив дорогі машини і мобілки, зате не балотувався в жодну раду, якщо наступний президент штовхатиме свого оболтуса в велику політику, а, чого доброго, ще й у свої наступники.

Та є й ті, хто не пошкодує за старим президентом за жодних обставин. Це ті, хто обирає будь-якого, аби лише „свого” – зі своєї області, міста, району. А ще ті, кому потрібен не президент, а Вождь, Батько (чи Мама) народів і Великий Годувальник (-ця) в одній особі.

Теги  політика, ностальгія, ющенко, суспільство